У 2007 році Львів став жертвою нумерології
Нумерологію винайшли недурні люди, і за простою забавою в додавання чисел насправді криються всілякі намагання пояснити (бодай как нельзя именно метафорично і натяково) природу того, що відбувається чи відбувалося. 2007-й рік для Львова – це дійсно рік девятки (2 + 0 + 0 + 7 = 9). В цю секунду це девятка, а за мить усе стає з голови на ноги (чи навпаки) – і маємо шістку. Обидві ці цифри нестійко стоять на горизонталі і ладні в будь-який момент перевернутися догори дригом. Сорі, та кращої метафори для підсумування року, що спливає, я не зміг підшукати.
Авторські оцінки на те й авторські, що не обєктивні. Цей рік я навряд чи можу вважати вдалим для Львова. Позірно приємні події були, і ще й які: 2007-й рік був ювілейним для королівського міста, до того ж воно отримало право приймати матчі Євро-2012, а в політичному плані місто з радістю підтримало розгін Верховної Ради й аплодувало створенню демократичної коаліції, по старій памяті йменуючи її „помаранчевою”. Але все одно в ці останні дні року мене не покидає відчуття (слово-паразит Анни Безулик), що Львову пишатися особливо й нема чим.
Висновок політичний: Львів став „шісткою” і побілів
Політична насиченість 2007-го не обернулася для Львова політичним дорослішанням. Ми, львівяни, звикли переконувати і себе, і зазбручанських українців, що Львів завжди має свою непохитну політичну позицію. Для власного заспокоєння кивну головою, що почасти це так і є. Однак цього року я вкотре й дуже виразно побачив, що політична позиція Львова насправді є квазі-позицією. І справа не в нумерологічних вибриках «шістки-девятки». А, як на мене, в історичному конформізмі Львова, який хлібом-сіллю вітав усіх сильніших. Бо надто вже нелогічна хронологія пригадується.
Згадаймо, в лютому до Львова приїжджала Юля Тимошенко знижувати тарифи на тепло. Закінчилося все тим, що Львів прокатав Юлю по повній програмі. Вся країна побачила, що помаранчевий Львів в особі обранців львівської громади обрав позицію „на зло Юлі Володимирівні”. Після тієї гарячої лютневої сесії я випадково опинився в кабінеті Квурта, і до Каськіва підійшов Садовий з усміхненим обличчям: «А вона як собі думала!». Вустами мера говорив політичний Львів. Та не минуло й півроку, як у вересні Львів віддає БЮТу понад 50% голосів. А мітинг Тимошенко за три дні до виборів біля памятника Шевченкові годиться в порівняння з конгресом котроїсь харизматичної релігійної течії. Отакий він Львів – політики розчаровують, а люди зачаровуються.
По середині між цими двома діаметральними проявами львівської „позиції” був візит премєр-міністра Януковича. І не менш виразно пригадується, як губернатор та інші дрібніші таврувальники „донецьких бандитів” підібгали хвости пред Віктором Федоровичем. Урочиста академія в палаці Потоцьких була апофеозом львівської толеранції, і таке не забувається. Після цього візиту один відомий футбольний олігарх переповів мені хітовий вислів, який ще довго циркулював у столичних колах: Львів так „зализав” Януковичу одне місце, що бідолага цілий тиждень не міг сходити по-нормальному. Грубо, але факт. Ось як невимушено девятка стає шісткою.
„Так яку ж політичну позицію продемонстрував Львів у 2007-му році?” – цим питанням я ставлю сам себе в тупик. Ну начебто все й на поверхні: Львів тримав кулаки за Ющенка, щоб той таки розігнав к чортовій матері Верховну Раду. Львів завжди мені нагадує затятого уболівальника, який лише вигуками на трибунах (із гальорки) здатен підтримувати гравців на полі – не беручи прямої участі в дійстві. І Львову було паралельно, чи ці укази президента є законними, а чи відверто незаконними. І тим паче Львів не переймався питанням, що дострокові вибори приведуть в український парламент усе тих же політичних заробітчан. Львів хотів дочасних виборів, бо без них тошно. Бо треба було рятувати Україну від Партії регіонів, яка мала 32%, у такий спосіб, щоб Партія регіонів уже мала 35%. А це пусте – головне, що Львів сходив на вибори. Це ж так драйвово! І є що обговорювати на клюмбі. Зрештою, ми зробили все, що від нас залежало, действительно хором сказали б львівяни. І я цілком погоджуюся, тримаючи в руках роздруковані результати виборів, на яких Львів віддав „зализаному” Януковичу не 2%, як торік, а всі 8.
А ще у 2007-му році Львів остаточно „забив” на президента Ющенка. Віктор Андрійович і його політична мощь може вже ставити хрест на Львові. Львів за Ющенком уже не піде – навіть якщо й президент робитиме тверді чоловічі кроки. Навіть звільнення Олійника вже не відмиє президента. Бо Львів цього року зробив кардинальну рокіровку кумирів. Тепер Львів побілів і почав нерівно дихати до Юлі. На тій же клюмбі випадково вчув уривок репліки: «Ну і шо, шо вона жидівка – зато як вивчила українську мову і як любит Україну!». Думаю, продовженням цієї промови могло б стати речення: «І взагалі, вся надія на неї, бо лише вона може по повній програмі „вставити” тому самому, хто після Львова тиждень не міг по-нормально сходити».
Парадоксальний висновок (знову ж таки, субєктивний): Львів зловився на здоровий популізм із елементами більшовицького світогляду. А ще – на традиційний прийом залякування ворогом. А ще – на ірраціональну симпатію. А ще – на сердечну віру в казку, що 1 січня зникне призов в армію, а Юля одним махом роздасть людям 132 мільярди втрачених ощадбанківських вкладів. Грубо кажучи, Львів зловився на все те, на що ловляться незрілі примітиви.
Висновок міський: без сомнения обратно до бартерів
Цілий рік львівянам було що смакувати у міському житті. Причому на пересмажені коржі можна було натрапити навіть у святочних тортах. 750-літній ювілей нашого міста минув начебто что и говорить помпезно і з всеохопливою любовю. Однак усе було б набагато смачніше, якби львівські дизайнери не вкрали „вусату” концепцію біл-бордів у петербуржців, розрекламоване світлове шоу пана Гоффа відбулося без рагульської тисняви (благо, по телевізору світлове шоу було видно якнайкраще), а директорка святкувань пані Курилишин не приховувала, наче затята партизанка, справжню суму спонсорських перерахувань.
Те саме – з Євро-2012. Чудова новина обросла купою менінгіту і проблем. Львів „раптом” зясував, що в нього непочатий край роботи. І коли роботи дуже вже багацько, то не має значення почерговість. Тому-то й спочатку міськрада наосліп виділяє землю під будівництво стадіону, і лише потому слухає забудовника і його концепцію робіт. Спочатку говориться про кільканадцять нових готелів, а потому – про те, що взагалі-то туристи могли б і в гуртожитках переспатися (такий собі екстрім-тур). У продовження теми: спочатку створюємо конкурсну комісію і визначаємо інвестора для Грибовицького монстра, а потому даємо задній хід, бо вже після конкурсу прийшла геніальна думка провести конкурс наново під нову темну конячку. Як на мене, цьогоріч місто недостаточно єдину вловиму логіку процесів. Вона називається „чиясь вигода тут і зараз і негайно”.
А от річницю урядування Андрія Садового Львів зустрів ніяк. Ні, звичайно, потішили глаз клумбочки на площі Ринок і пропіарені ровери для чиновників (які з невідомих причин віддали перевагу дарованим „на халяву” тойотам). Але основна обіцянка мера – „построїти” ЖЕКи – так і залишилася в анналах передвиборчих технологій. Не знаю, як хто, але я за цей рік став ходячою самопоміччю – в тому плані, що сам собі допомагаю в житлово-комунальних проблемах, бо більше нікому. Як то кажуть, і за це спасибі. З іншого боку – може, й правильно, що мер уже цілий рік не дає прес-конференцій. У місті стільки системних проблем, що без консультацій психологів ніяк не обійтись.
Якщо ж більш серйозно, то 2007-й рік для міської влади видався, мяко кажучи, напруженим. Мер і депутатський корпус перетворилися на планету і супутник, які нібито крутяться разом, але насправді окремо. Цього року співпраця мера і депутатів набрала форм феодально-бартерних взаємин. Щось на кшталт „я вам Знесіння – а ви мені Косіва”. Тому на початку року журналістське глаз неодноразово тішилося, коли сесія хутко схвалювала всі земельно-майнові питання, які зявлялися в порядку денному пропорційно до фракцій-лобістів. І навпаки: під кінець року все застрягало на питанні приблизно восьмому, оскільки земельно-майнові питання дещо вичерпалися, а в депутатів несподівано прокинулася не лише амбіція, а й відповідальність пред громадою міста. Тож 2007-й рік міський голова закінчує злегка посвареним із депутатами. А означать, благодатний майданчик для потенційних феодально-бартерних стосунків на наступний рік створено. Мабуть, психологи порадили.
Майже як епілог
„Львів – це моє місто”, - гласили сітілайти напередодні 750-ліття Львова. Яким би не був цей рік, Львів бачив ще й не таке. Уявіть собі – пережити понад 40 пожеж, кілька сотень штурмів і кілька десяток влад. Нехай Львів сліпо вірить популістам, нехай він свято вірить в ілюзію „єдиної соборної України”, нехай на Львові спритні ділки при посадах заробляють свої капітали, нехай у ранг формули возведено відкат, нехай псується архітектура, нехай зусебіч насувається рагулізм, нехай позаду Оперного театру бабулі продають петрушку прямо з асфальту, нехай хворі люди на повне горло співають весільні пісні щонеділі біля Шевченка, нехай працедавці вважають 200 доларів зарплатою „ого-го-го”, нехай звідси стрімголов утікають кращі розуми до Києва, нехай у ЖЕКах процвітає хамство, нехай дорогувату ковзанку називають „соціальним проектом”, нехай у Львові нерухомість коштує космічні суми, нехай у перлині Європи собак і кішок по-звірськи вбивають струмом, нехай комерційні „криївки” відкриваються за бюджетні кошти, нехай забудовуються парки, нехай журналісти голодують у приймальні перших осіб, нехай слизько взимку і сморідно влітку – все одно це наше місто. І воно заслуговує на привітання з Новим Роком!
Тексст був опублікований на Zaxid.net
Объявления по теме:
Надувные сани абс.новые, в подарочной упаковке, разные модели, Распродажа! м.Вднх
Пропали документы на ф.и.о Алексеенко Михаил
Популярность: нет [?]